Психолог та засновниця центру
Аліна — магістр психології, поведінковий та травма-терапевт (працює в DBT, ACT, EMDR). Всі свої роки практики присвятила роботі з розладами харчової поведінки, кілька років працювала у стаціонарі з особливо важкими випадками. Член ACBS.
1. Як ти стала психологом?
У нас вдома завжди було дуже багато книг і якимось чином у моїй кімнаті опинялися книги, які мають хоч якесь відношення до психології. Інші я просто, не читала. І так завжди було. Я зовсім не надавала значення своїм захопленням, стала юристом, працювала в HR, але щось не складалося. Від мене вимагали, щоб співробітники показували велику ефективність, прибутковість, а я розводила руками і дбала про їхнє психологічне благополуччя. Коли конфлікт інтересів досяг піку, саме моя психолог сказала: “Аліна, а ти ніколи не думала стати психологом, адже тобі це давно цікаво? Ти читаєш, робиш доповіді, проводиш конференції та обираєш теми психологічного здоров’я. Час бути серед своїх”. Ось так професія кликала мене, і коли мені допомогли це почути, життя стало на свої місця.
2. Як давно ти практикуєш?
Приблизно з 2013 року
3. У яких психотерапевтичних методах маєш підготовку та працюєш?
Я починала з когнітивно-поведінкової терапії, потім моїм вибором стала діалектико-поведінкова терапія — це переважно терапії навчання, тому я все спробувала на собі. Наступним витком став пошук смислів і на допомогу мені прийшли Терапія відповідальності та прийняття та екзистенційний аналіз. Після пошуку смислів постало питання ставлення до минулого. І я почала вивчати травмотерапії — терапію, сфокусовану на співчутті та EMDR.
На даний момент я працюю у підходах ACT, DBT та EMDR.
4. Що ти вважаєш важливим у роботі?
Щиро кажучи, себе. В найкращому розумінні слова. Мій психічний стан є невід’ємною частиною життя клієнта, в якому відбуватиметься психотерапія. І можна вчитися десятиліттями і знати сотні практик і вправ, але нічого не може замінити людині щирого співчуття і присутності з нею в момент, коли вона віч-на-віч із викликами життя. Це з одного боку, а з іншого боку, дуже важливо зберігати ясність розуму від емоцій, щоб безпосередньо на сесії встигати бути гарним штурманом.
Для мене дуже важливий час. Ніхто не хоче жити у болі, всі хочуть жити добре вже зараз. Тому 90% моїх зусиль завжди спрямовані на скорочення тривалості терапії і при цьому дуже важливо рухатися в ритмі клієнта і не поспішати. У терапії багато парадоксів — чим більше поспішаєш, тим повільніше йде терапія.
5. З чим найбільше стикаєшся та працюєш у практиці?
З болем та з надією. Поки є надія — залишаються смисли.
6. Чи є ще щось, що ти хотіла б, щоб твої майбутні клієнти, знали про тебе чи твоє ставлення до них?
Так. Якщо ви дочитали до цих рядків. Просто знайте, я вірю в те, що вам може бути краще і в те, що ви впораєтеся.
